Напевно, Ви все частіше за останній час чуєте розмови про біженців, сім’ї біженців чи дітей біженців. Біженець – це особа, яка змушена залишити країну, в якій вона народилася, тому що вона більше не почувається там у безпеці з кількох причин: або там занадто багато бідності, або він не може потрапити до школи, щоб навчитися читати, у нього немає грошей на їжу та одяг, або він тікає від конфліктів, війни чи наслідків стихійних лих, таких як землетруси. Коротше кажучи, виїхати в нормальне, краще життя. Коли ці люди отримують притулок у країні, де вони вирішили залишитися, вони отримують статус біженця. Притулок – це захист, який надає країна особі, яка залишила країну походження як біженець. Послухайте наступну історію, і ви зрозумієте краще!
У світі понад 100 мільйонів людей були змушені залишити свої країни: Сирія, Венесуела, Україна, Афганістан, Південний Судан. Це країни, які найбільше постраждали від бідності та конфліктів, які перешкоджають нормальному життю.
Останній конфлікт – це конфлікт в Україні. За останні півтора року з країни виїхало 6,5 мільйона людей, з них 1,2 мільйона – діти.
Люди в Україні, батьки, бабусі, дідусі, тітки, вчителі, сусіди, всі бояться за своє життя, тому прагнуть втекти в іншу країну. Їм було непросто, ніколи не буває легким рішення залишити речі, улюблені місця, рідних і друзів. Навіть деякім сім’ям доводилося розлучатися: чоловіки, батьки змушені були сидіти вдома, захищати країну та дім, а матері та бабусі брали дітей на руки і йшли пішки чи потягом, а може комусь пощастило, з особистими автомобілями. Вони поклали у свої валізи кілька літніх і зимових речей, по одній парі взуття для кожного члена сім’ї, можливо, кілька цінних речей, що мають моральну цінність. Тобто те, що завжди нагадувало їм про дім… і вони зачинили за собою двері, не знаючи, чи побачать вони коли-небудь знову свій дім.
Владу 7 років, і він не знав, які іграшки взяти з собою в дорогу, тому що у нього багато улюблених, але йому в руки потрапив збірник оповідань, який мама і бабуся читали йому щовечора. Без цієї книги він нікуди не піде.
Коли Влад разом з мамою та бабусею приїхав до Румунії, була ніч. Батько Влада вирішив залишитися в Україні, вдома. Анна та Міхай – двоє молодих людей, які запропонували біженцям кімнату для ночівлі, дали їм їжу та допомогли знайти роботу. Мама Влада працює в кондитерській, де відтворює смаки солодощів рідної країни, а бабуся опікується Владом.
Коли вони приїхали до Румунії, Влад взагалі не знав румунської мови, він був наляканий, він нікого не впізнав, а те, що навколо нього говорили іншою мовою, викликало в нього сум, та нерозуміння.
Щовечора, коли мама приходила з кондитерської, Владу не терпілося почитати йому улюблену книжку, яку він брав із собою. Про бурого ведмедя, якого мати загубила, але знайшла.
Після кількох тижнів, за яких він звик до тутешніх людей, до посмішок, до тиші, до їжі (його улюблені мамалига, сармале або рис з молоком і корицею), мати Влада вирішила, що йому час піти до школи.
- Але я не хочу йти до школи, мамо, бо я не розумію цієї румунської мови. І в мене тут немає моїх друзів. Я сумую за ними, давай грати разом.
- Але, любий, не треба знати румунську мову, щоб дружити з дітьми. Ти побачиш, що вам не потрібні слова, щоб зрозуміти один одного. У дітей є універсальна мова — мова гри.
Наступного дня, перед тим як піти до школи, мама теж поклала Владу в рюкзак його улюблену книжку:
• Якщо ти будеш сумувати за друзями, або за мною, можеш почитати свою улюблену книгу. Я поклала її в твій рюкзак.
У школі хлопець зайшов до великого класу, де було багато дівчат і лише кілька хлопців його віку, і всі вони говорили іноземною мовою. Одна дівчинка, Марія, підійшла до Влада і представилась, приклавши праву руку до грудей:
- Привіт, я Марія. Як тебе звати?
Влад зрозумів, що треба назвати своє ім’я. Тоді він відвів погляд. Викладач намагався догодити Владу легко адаптуватися. Він попросив дітей намалювати, що вони хочуть, і наклеїли малюнки на лавці, де сидів Влад. Хлопчик був вражений і щасливий, коли побачив усі дитячі малюнки. На його лавці біля вікна лежало кілька зошитів, пенал із багатьма кольоровими олівцями та книжка-розмальовка, а також кілька підказок, написаних його мовою, яку він знав від народження – українською. На підказках написано: я голодний, я хочу пити, мені потрібна допомога, будь ласка, дякую, вода, друзі, мама.
- Привіт Влад, я Андрея, твоя вчителька. Я подумала, що ми можемо тобі допомогти розкажи нам, які твої потреби. Ми не хочемо, щоб ти почувався самотнім, тому ці підказки допоможуть нам спілкуватися з тобою, поки ти не вивчиш румунську, а ми – слова українською. Що скажешь?
Влад кивнув, ніби зрозумів. На його парті теж лежали дві книжки, точнісінько такі, як в українській школі. Одна книга з математики, та інша з української мови. Влад дуже зрадів, коли їх побачив. Він заплющив очі та з теплотою згадав своїх колишніх друзів і однокласників.
– Як пройшов твій перший день в школі? Чи сподобався тобі нова вчителька? А як щодо однокласників? Мати запитала його вдома.
– Було дуже приємно, я навіть не очікував, що матиму таких хороших однокласників. Знаешь, вони написали для мене підказки українською мовою, щоб я використовував їх, коли я хочу з ними спілкуватися. Я подружився з дівчиною Марією, яка завжди усміхнена. Я майже не сумую за друзями з дому. Я буду я ходити до цієї школи щодня? Залишимося тут?
– Я рада, що тобі це подобається, освіта дуже важлива, і я знаю, як ти любив ходити до школи до того, як нам довелося поїхати. У мене для тебе ще один сюрприз. Твоя вчителька з України також виїхала в іншу країну і зараз проводить онлайн- заняття з такими ж українськими дітьм – біженцями, як ти. Тож, ти також зможешь бачити її та навчатися разом по вівтороках та четвергах перебуваючи тут закордоном, у нашому тимчасовому домі.
• Ура!
Зараз Влад щодня ходить до школи, він майже закінчив перший клас, тут, у Румунії. Минуло кілька місяців, він навчився говорити кілька фраз румунською, і навіть вірш до Дня Матері.
Якщо навколо вас також є діти-біженці, які не знають румунської мови, зробіть перший крок. Простягни руку, скажи добре слово, подружись.
EDUboost
